Закон Любові

VII
Закон Любовi

Немає більше від тієї любові, як хто
душу свою покладе за друзів своїх.
(Іон. 15, 13. )
В кожній людині є сонце… Тільки
не треба його гасити.
(Сократ, 400 років до Р.Х.)
Було Світло істинне, що освітлює
кожну людину, яка приходить
у світ. (Іон. 1, 9.)

Про Царство Небесне
Спочатку було Слово, Слово було у Бога і Слово
було Бог. Все через Нього сталось. У Ньому було життя
(Іон. 1, 1-4).
Створюючи світ, Бог віддав частину самого Себе, ча-
стину Своєї душі і Свого серця. Він був один живий,
і сказав: “ Хай нас буде багато. Будемо жити і радіти
разом! ” . Він створив нас — з одного серця запа-
лив мільйони сердець і огорнув новий створений світ
Своїми долонями, і охопив його весь Своєю любов’ю. (У
Ньому було життя, і життя було світлом людям. І світло
в темряві світить, і темрява не огорнула його, Іон, 1,
4-5). Отже, все почалося з того, що Бог віддав нам ча-
стину своєї душі (Тому любить мене Отець, що Я душу
Мою віддаю, щоб знову прийняти її. Ніхто не відбирає
її від Мене, але Я Сам віддаю її. Маю владу віддати її і
владу маю знову прийняти її. Цю заповідь я прийняв від
Отця Мого, Іон, 10, 17-18). Ця частинка веде створіння
Його живі, щоб удосконалили себе (Будьте досконалі,
як Отець ваш Небесний досконалий, Мф. 5, 48), зро-
били створений світ краще, щоб більше стало світла
в споконвічній темряві, щоб з надлишком повернули
віддане їм спочатку. (Ви — світло світу… Так нехай
сяє світло ваше перед людьми, щоб бачили ваші добрі
діла і прославляли Отця вашого Небесного Мф. 5, 14-
16, Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, діла,
-395-які творю Я, і він створить, і більше цих створить…,
Іон, 14, 12.). Наділивши створіння Свої життям, Він
дав їм волю. Але маючи волю, створіння Його захотіли
більшого, ніж мали, хоча мали усе. Деякі з них прагну-
ли бути першими, забажали влади над іншими, бо самі
себе вважали кращими за інших і здатними зробити
більше, ніж інші. І спочатку добрі їх думки, спрямовані
ніби на те, як віддячити Творцю, перетворилися на
злі — бажання влади охопило їх і перший з них був
сатана. В гордині своїй думав він, що може робити все
краще за Бога, що Бог помиляється в своєму задумі, що
ніхто нічого і нікому не винний, в тому числі і Богові,
а він, сатана, вищий за всіх. І більше всього бажав він
влади. Багато хто захопився блиском його і словами і
вчинками. Так прийшла гординя у світ і порушилася
любов всередині світу. Бо хто каже: “ Я кращий! ” , той
каже “ Ви — гірші! ” і не має любові до інших, бо бачить
їх нижчими за себе. І Бог був засмучений. Тоді сталося
так, що перші створіння Божі розділилися і частина з
них залишила Бога і обрала диявола. Світ став нагаду-
вати сферу, нижня частина якої темна, а верхня світла,
а між ними — площина переходу, що є матеріальним
світом. І тільки через цю площину можна перейти з
темної частини до світлої, або навпаки. Але ця сфера
знаходиться в долонях Божих і її межа утворена Його
любов’ю. Отже, саме досконале створіння, Перший
Ангел Господній, маючи вільну волю, не зрозумів, не
усвідомив прикладу любові Божої, яка полягає в тому,
щоб віддавати все, не вимагаючи нічого в замін, і цим
примножувати світло любові Божої. Проте, і ті створіння,
що в темній нижній половині сфери, не полишені Госпо-
дом. Милість Його в тому, що не вкинув їх у споконвічну,
безмежну темряву, а залишив в сфері Своєї любові, че-
каючи на їхнє покаяння (…бо Він сонцем Своїм сяє на
злих і добрих… Мф. 5, 45). І вони мають своє призна-
чення в світі. Проте, гординя залишає їх самотніми, і не
бажаючи покаятись, вони ведуть битву за кожну душу,
бо це є битва за частинку серця Божого.
-396-Люди, так само, отримали власну волю, але вони відразу
ж підпали під спокусу гордині і є той, хто спокушає лю-
дей. Проте, задум Божий не порушився. Сталося лише
так, що кожне створіння Боже повинне спочатку дове-
сти, що є достойним для виконання цього задуму, при-
множувати любов і життя, робити світ кращим разом з
Господом. На таке здатен лише той, хто вільно, свідомо,
беззаперечно обрав шлях Божий (Я є лоза, а ви гілки;
хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато
плоду; бо без Мене не можете робити нічого, Іон. 15,
5). Такі успадковують Царство Небесне. Вони достойні
завдань Божих, бо пройшли випробування під час жит-
тя у матеріальному світі і вже в ньому принесли плоди. І
тільки чиста душа може увійти в Царство Небесне, щоб
не було там більше гордині. Силою Господь не може
заставити обрати цей шлях, бо сила завжди викликає
спротив. Тому люди мають зробити свій вибір вільно,
абсолютно усвідомлено. Вони мають очиститися перед
тим, як стати до виконання задуму Божого. Задля цьо-
го Господь посилав пророків, як господар посилав слуг
до винограднику, задля цього Господь послав Свого
Єдиносущного Сина (Виноградарі, схопивши слуг його,
кого побили, кого вбили, а кого побили камінням…
Наостанок послав він до них свого сина, кажучи: по-
соромляться сина мого. Але виноградарі, побачивши
сина, сказали один одному: це спадкоємець, ходімо
уб’ємо його і заволодіємо спадщиною його. І схопив-
ши його, вивели геть з виноградника і вбили, Мф.21,
35-39) — щоб люди побачили шлях до Царства Небес-
ного, усвідомили необхідність вибору і відповідальність
за свій власний вільний і усвідомлений вибір. З одно-
го боку — давня гординя: “ Я перший, все для мене, і
все — відразу, інші — ніщо ” , з другого — Божа любов:
“ Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покла-
де за друзів своїх. Іон. 15, 13. ” . В матеріальному світі
вибір ми робимо кожної миті, все своє життя. При цьому,
звичайно, робимо помилки, але маємо шлях виправити
їх — через покаяння.
-397-П
ро покаяння
Створіть же плід, достойний покаяння (Мф. 3, 8).
В кожному живе іскра Божа. Плекаючи її ми створюємо
і підтримуємо свій внутрішній храм. В храмі ця іскра
здатна перетворитися на свічку, що не палає, а горить
рівно, надаючи не жар, а тепло — тепло любові до Бога
і до людей. В храм цей приходить Господь, щоб при-
йняти наше покаяння і очистити нас від гріха. Якщо
немає належно підготованого храму, покаяння не може
відбутися, бо людина його недостойна.
Відлітаючи від тіла, душа абсолютно вразлива. Кожен,
хто був ображений нами, здатний залишити душу на
землі, щоб відпрацювала вона свій гріх, якщо ж не
може — то перенесеться гріх на рід наш (Мирися з су-
перником твоїм швидко, доки ти в дорозі з ним, щоб су-
перник не віддав тебе судді, а суддя не віддав би тебе
слузі, і не вкинули б тебе у в’язницю. Істинно кажу тобі:
ти не вийдеш звідти, поки не віддаси останній кодрант,
Мф. 5, 25-26). Далі потрапляє душа на суд Господній.
Нескінченна черга стоїть поблизу воріт до Царства Не-
бесного. Всі однакові, ніби сірі постаті в капюшонах. І
ті, хто стоять в черзі до Господа, всі каються. Чиє по-
каяння прийняте — очищається і не несе гріха, інші —
каються вічно, до Страшного Суду. Пекло, це — коли є
бажання зняти гріхи, покаятися, але немає можливості
зробити цього. Немає страшнішого пекельного вогню,
окрім вогню не знятих гріхів. Душі, які нездатні зняти
свого гріха, бо що зв’язано на землі, зв’язано і на небі,
змушені каятися вічно, взивають до нас, живих, щоб ми
тут на землі зробили, розв’язали щось, і створили для
себе і для них плід, достойний покаяння.
-398-П
ро шлях
Господь наш Ісус Христос, посланий був, щоб
врятувати нас від невірного вибору. Щоб своїм земним
життям показати кожній людині шлях, який приведе її
до Господа в Царство Небесне.
Спочатку 40 днів спокушав в пустелі Його сатана, про-
понуючи всі блага земні, які є під владою князя світу
цього. Він відрікся від сатани, і тоді приступили до Ньо-
го ангели, щоб служити Йому (Мф. 4, 1-11). Так дав
Він приклад усвідомленого вибору шляху. Далі Господь
подав приклад служіння людям, зціляв, виганяв бісів,
навертав, воскрешав, проповідував. Але страждання і
смерть отримав Він від людей: “ Багато добрих діл по-
казав Я вам від Отця Мого; за яке з них хочете побити
Мене камінням? ” (Іон. 10, 32). Так може статися і з тими,
хто йде шляхом Господнім (І будуть вас ненавидіти всі
за ім’я Моє; а хто витерпить до кінця, той спасенний
буде, Мф. 10, 22. Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас,
Іон. 15, 20). Але не маємо можливості відмовитись від
свого шляху, хрест свій мусимо нести. (Отче, спаси
Мене від цієї години! Але задля цього Я і прийшов — на
цю годину. Іон. 12, 27). Бо світ цей не Божий, і князь
його — сатана. Проте, є могутній і непереможний за-
хист для тих, хто обрав шлях до Господа, хто прагне
отримати життя вічне і вічно служити Йому. Це любов.

Про Коло Любові
Полюбімо
один
одного,
щоб
однодум-
но сповідувати Отця і Сина і Святого Духа. Тройцю
Єдиносущну і Нероздільну.
Поміняймо “ Слово ” на “ Любов ” .
Спочатку була Любов, Любов була у Бога і Любов була
Бог. Всесильний Творець створив цей світ, щоб при-
множити Любов, щоб Любов була і в інших істот, щоб
істоти ці, з часом Любов’ю своєю створили інші світи і
зася-яла Любов’ю холодна споконвічна темрява. Тому
Любов — це єдина сила Божа і більшої сили не існує.
Любов полягає в тому, щоб віддавати, на користь
ближніх, а не самого себе. І світ почався з того, що Тво-
рець віддав частину Себе, задля життя інших. І з болем
спостерігаючи за тим, як його створіння по власній волі
позбавляються Любові і гинуть, не міг Він ні заставити їх,
ні примусити припинити це, бо немає в Нього іншої сили
окрім Любові. Тому, завжди пам’ятаючи про нас грішних,
лише міг вказати як іти, і надав нам можливість вибору
шляху для нашого спасіння. Для цього вдруге віддав
Він частину Свою, Сина Свого Єдинородного (Бо так по-
любив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного,
щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя
вічне, Іон. 3, 16). Завдяки цій Жертві, завдяки Любові
Творця, люди, що вірують і обирають шлях до Госпо-
да, потрапляють відразу під захист, який об’єднує їх і
зветься Колом любові, любові Господа до дітей Своїх
і братської любові між дітьми Божими. (До своїх при-
йшов і свої Його не прийняли. А тим, які прийняли Його,
що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути,
які не від крови, не від похоті плотської, не від хотіння
чоловічого, а від Бога народилися. І Слово стало плот-
тю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини. Іон.
1, 11-14). Щоб увійти у Коло любові треба лише віддати
всім, хто в колі, свою любов, і так пов’язати себе з усіма, а
-400-саме — з Отцем своїм Небесним і братами своїми, Його
дітьми. (Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один
одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного.
З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо буде-
те мати любов між собою. Іон. 13, 34-35). Для цього
треба увірувати всім серцем, забути про себе, відкрити
серце і прийняти Господа в своє серце (Хто хоче йти
за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і
за Мною йде. Мк. 8, 34. Якщо не увіруєте, що це Я, то
помрете в гріхах ваших. Іон. 8, 24. Якщо будете пере-
бувати в слові Моєму, то ви істинно будете Моїми уче-
никами і пізнаєте істину і істина визволить вас. Іон. 8,
24-25.). Для цього треба йти шляхом Божим і викону-
вати заповіді Його (Хто Мені служить, нехай за Мною
йде; і де Я, там і слуга Мій буде. І хто Мені служить,
того вшанує Отець Мій. Іон.12, 26, Якщо любите Мене,
то дотримуйтесь Моїх заповідей, Іон.14, 15). Сила лю-
дей в колі, здатність їх служити Господу і ближнім, тво-
рити добро, примножується багатократно. Сила всіх, і
сила Бога, сила Отця і Сина і Святого Духа, вона є за-
хистом для кожного окремо і його силою. Кожен, хто
потребує, може отримати її всю. Бо всі, хто в колі — це
одне ціле, пов’язане Любов’ю (Щоб усі були єдине: Як
Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в
Нас єдине. Іон. 17, 21). Тому, за Законом любові, спо-
чатку треба віддати, віддати без сподівання на повер-
нення, віддати тому, що просять. Перебуваючи в любові
інших, отримуємо більше, ніж віддаємо, але отримуємо,
щоб віддати знову. Це основний закон примноження
життя. Сіємо та жнемо більше, ніж посіяли, і жнемо,
щоб знову посіяти. Віддати ж Господу ми, до яких вже
посіяно, повинні, для того, щоб було, що посіяти зно-
ву, бо Він віддав нам Самого Себе, створивши нас, а
потім — віддав Сина Свого, щоб врятувати нас від дияво-
ла і нас самих. Якщо не віддамо, випадемо з Кола і тоді
забереться лукавим, навіть проти бажання Господа.

Про темне царство (нижню напівсферу)
і Закон Любові
Душі, на яких багато гріха, не попадають в Царство
Небесне, але спускаються вниз у темряву. Там в тінях
безцільно ходять вони кинуті, сліпі, спотикаються і бла-
гають про допомогу. Проте, Господь не забув і про них.
Живі здатні допомогти спочилим. Вони здатні розв’язати
те, що спочилі не розв’язали і заплатити те, що вони
не заплатили. Своєю молитвою, добрими вчинками і
служінням Господу ми допомагаємо спочилим, за яких
просимо. За Законом любові можна зібрати їх в коло,
де отримують вони можливість для молитви, покаяння
і прощення, а отже — очищення і входу до Царства Не-
бесного. Але тільки живий (або живий вічно) має ство-
рити це коло і прикликати душі спочилих до молитви і
покаяння. Створюється коло силою любові, любові до
живих, померлих і головне — любові до Господа. Бо
створюється воно Господньою силою і Господь приймає
покаяння, розв’язує і прощає. Отже, той хто просить,
має бути достойним, і він приймає на себе зобов’язання
служити Господу і людям.
Є душі, що пали нижче рівня тіней. Вони не вільні,
але зв’язані. Над ними стоять пекельні демони кари,
що живляться стражданням і мукою. Мука і страждан-
ня цих душ — вічний вогонь непрощених гріхів. Про-
те, Господь милостивий і любить всіх. Навіть ці душі не
позбавлені можливості покаяння, а отже — зменшення
і позбавлення цього вогню. Гріх є відсутність любові,
отже лише любов’ю можна спокутувати гріх. Той, хто
любить Господа і ближнього більше самого себе, силою
Господньої любові може зійти униз, і вимагати від де-
мона дати душі грішника можливість покаятись, і демон
мусить дозволити. Цей шлях надання покаяння душі
померлого грішника може пройти живий, що служить
Господу і людям і служінням своїм отримав можливість
передати частину любові з Кола любові грішнику, щоб
-402-очистити його від гріха. Право таке отримує живий по
Закону любові, бо він віддає любов, отже — діє, щоб
примножити її, і це право визнається силами темряви.
В глибині своїх чорних душ і вони прагнуть любові і по-
требують покаяння. Сльози демона є свідченням каят-
тя, а демони можуть плакати.
“ Тоску любви, ее волнение
Постигнул Демон в первый раз;
Он хочет в страхе удалиться…
Его крыло не шевелится!
И, чудо! Из померкших глаз
Слеза тяжелая катится…” (М.Ю. Лермонтов “ Демон”).

Про примноження любові.
Світло є любов
Гріх є темрява, а темрява є Ніщо, пустота. Гріх не дає
примножувати світло і перетворювати Ніщо у Дещо.
Творець силою Своєю захищає світ від темряви, щоб
темрява не огорнула його (І світло в темряві світить, і
темрява не огорнула його. Іон. 1, 5). Але якщо світ в
самому собі не створює світла (люди не ідуть до Бога,
грішать), то Богу треба весь час живити світ, щоб світло
не згасло у ньому. Тому стримує Він з одного боку
споконвічну темряву, а з другого — темряву внутрішню,
що є в світі. Власна хибна воля і спокуса, що йде від са-
тани, веде людей до гріха, і світло, надане їм Богом при
народженні, губиться. Кожен гріх зменшує світло, але
збільшує темряву. Щоб врятувати нас від загибелі, щоб
не згасало наше внутрішнє світло, надав нам Господь
можливість покаяння. Задля покаяння, чекаючи на ньо-
го і залишаючи нам можливість примноження світла,
гріхи наші бере на себе Спаситель (Бачить Іоанн Ісуса,
Який іде до нього, і говорить: ось Агнець Божий, Який
бере на себе гріхи світу. Іон. 1, 29). Кожен гріх — це
порушення заповіді Божої, отже, якщо грішимо, не лю-
бимо Господа, бо Він страждає від гріха нашого і йде на
-403-хрест, приймаючи його на Себе. Ми не віддаємо того,
що Він посіяв, не допомагаємо Йому нести гріхи світу,
проте Він віддає себе, своє світло, що перетворюється
у темряву через наш гріх. (Почувши про Ісуса, підійшла
ззаду в натовпі і доторкнулась до одягу Його… Зразу
припинилась у неї кровотеча і вона відчула тілом, що
зцілилася від недуги. І негайно Ісус відчув у Собі, що
вийшла з Нього сила, звернувся до народу і сказав:
хто доторкнувся до одежі Моєї? Мк. 5 25-34). Спаситель
своїм стражданням зберігає для нас можливість увійти в
Коло любові і примножити любов: отримати її від Нього,
очиститись і віддати — через покаяння. Якби не Жертва
Спасителя, забиралося б все, що винні: за малий гріх —
радість, за більший — здоров’я, за великий — життя. Так
і відбувається, якщо не каємося, бо якщо ми відірвані
від Господа, то світло наше губиться і відбирається від
нас лукавим за гріхи наші. І якщо нашого не вистачає,
забирається в роду нашого, бо інакше у інших, невин-
них, мусить забратися.