Дорога до Бога

VIIІ
Дорога
до Бога

Неможливо, читаючи Євангеліє, не
відчути реальну присутність Ісуса.
Альберт Ейнштейн

Замість вступу

Кожного ранку, прокидаючись, ми відкриваємо
очі і новий день входить до нас. Як зустрічаємо ми його?
З радістю, упевненістю, надією? Чи з болем, відчаєм,
страхом, турботою? А може, взагалі — байдуже? Чого
прагнемо досягнути в цей день, що зробити? День — це
одне маленьке життя, один крок на великому шляху.
Зранку часто ми робимо вибір, як зробити цей крок,
щоб захистити себе, ближніх, щоб бути щасливими.
Чим керуємося ми в своєму виборі, якою є мета наших
дій? Зранку, з першим променем світла, є час подумати,
чи вірна наша мета, що дає вона нам і куди веде нас.
Якщо уважно роздивитися, то ідеалів, точок тяжіння,
що формують нашу мету, є два: перший — отримати
все, досягти всього, стати першим і, перебуваючи в
світлі своєї слави, спокійно спостерігати з висоти своїх
досягнень за плином життя, справедливо вирішуючи
долі інших; і другий — прожити своє життя задля інших,
віддати себе іншим, стати частинкою кожного з них і
так утворити з ними одне ціле.
Перший ідеал звеличує особу, веде до влади, багатства
і самотності. Цей шлях дав сатана.
Другий — веде до любові, радості, єднання і через це –
до Господа.
Більшість з нас прагне і того і другого, намагаючись і
про себе не забути і про інших подбати. Проте, нажаль,
компромісів у виборі не існує і в кінці шлях приводить
або до Господа або до диявола (бо Так-так, а Ні-ні). По-
чинаючи новий день, подумайте про це. Подумайте, що
є точкою опори у ваших діях, наріжним каменем вашого
-407-вибору, світлом в кінці вашого шляху. Зробіть свій крок
в напрямку радості і любові, проживіть цей день разом з
Господом. Посміхніться і зрадійте, відчуваючи, що новий
день входить до вас.

Початок шляху
Був день, коли кожен з нас прийшов у світ,
коли очі наші вперше побачили світло, легені вперше
вдихнули повітря, коли ми вперше відчули тепло і ла-
ску материнських рук. Малюками ми отримували від
своїх рідних піклування і турботу, догляд, тепло і лю-
бов. І перша наша посмішка була дарована рідним. І
через багато років десь глибоко, на рівні підсвідомості,
зберігається незабутнє відчуття спокою і захисту від пе-
ребування поруч з матір’ю і батьком, відчуття батькової
сили і маминої ласки, головне відчуття дитинства, у
якому все було так просто.
Це відчуття можна відновити. Відновити у новій якості
і з новою силою. Для цього треба згадати, хто ми і
зрозуміти, для чого ми прийшли у світ. Усі ми — браття і
сестри, бо маємо одного Отця. Усі ми любимі діти Твор-
ця, який є всюди, який все знає і все бачить, частинка
якого закладена в наші душі від народження. Він да-
рував нам можливість прийти у світ і дарував власну
волю на те, щоб використати цю можливість. Нашому
вільному і свідомому вибору свого шляху не може за-
вадити ніщо. Проте, лукавий усіма силами намагається
спокусити нас, пропонуючи фальшиве взамін істинного,
поверхневе взамін глибокого, тимчасове взамін вічного.
Тому, розуміючи нашу слабкість, задля нашого спасіння
Творець послав Сина Свого Єдинородного, Господа на-
шого Ісуса Христа — для того, щоб могли ми побачити
можливість вибору шляху, усвідомити відповідальність
за свій вибір і, ступивши на цей шлях, не збитися з
нього, бо сказав Господь: “ Я Світло, прийшов у світ,
щоб усякий, хто в Мене вірує, не залишався у темряві. ”
Ін.12, 46.

Основа Віри:
Отче наш. Символ Віри
Отче наш
Отче наш, що єси на небесах,
нехай святиться ім’я Твоє;
нехай прийде Царство Твоє;
нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі;
хліб наш насущний дай нам сьогодні;
і прости нам провини наші,
як і ми прощаємо винуватцям нашим;
і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.
Символ Віри
Вірую в Єдиного Бога, Отця, Вседержителя, Творця
неба і землі, всього видимого і невидимого.
І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого,
Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків.
Світло від Світла, Бога Істинного від Бога Істинного,
рожденного, несотворенного, єдиносущного з Отцем,
що через нього все сталося.
Він для нас, людей, і ради нашого спасіння зійшов з
небес і воплотився від Духа Святого і Марії Діви, і став
чоловіком.
І розп’ятий був за нас при Понтії Пилаті, і страждав, і
був похований.
І воскрес на третій день, як було написано.
І вознісся на небо, і сидить праворуч Отця.
І знову прийде у славі судити живих і мертвих, і Цар-
ству Його не буде кінця.
І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця
походить, що Йому з Отцем і Сином однакове поклоніння
і однакова слава, що говорив через пророків.
В Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву.
Визнаю одно хрещення на відпущення гріхів.
Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку.
Амінь.
-409-Прочитавши дві головні молитви — Отче наш і Символ
Віри, відповімо на такі запитання.
— Чи віруємо ми в Господа Бога?
— Чи віруємо, що Господь і Сили Небесні ніколи не за-
лишають нас, чують наші молитви і захищають нас,
як тільки можуть?
— Чи віруємо, що можливості Сил Небесних допомогти
нам залежать від глибини нашої віри? По вірі дається
кожному. Як слухаєте — так почуєте. Як щиро
покаєтеся — так глибоко і очиститеся. Як відкриєте
душу свою — так і отримаєте силу духовну, в такій
мірі зрозумієте свій шлях, так далеко просунетеся
на шляху спасіння.
— Чи віруємо, що віра потребує розвитку і захисту? Лу-
кавий весь час блокує нас, щоб не чули і не розуміли
ми Сили Небесні. Лукавий — князь світу цього. Сили
Небесні звертаються до нас не в матеріальному, але
в духовному світі, де ми, заблоковані, не здатні без
очищення, покаяння і щирого звернення їх почути.
Отже, віра потребує захисту і розвитку. Способи захисту
і розвитку віри всім відомі, але не усіма усвідомлені. В
основі Віри лежить віра в те, що Бог є (Символ Віри), і в
те, що Він чує нас (Отче наш). В молитві ми звертаємося
до Господа, отже — спілкуємося з ним. Умовно можна
виділити три рівні такого спілкування.
Перший — механічне виконання заповідей, правил
церковного життя, регулярна, але формальна молит-
ва, відвідування храму, причастя, дотримування постів.
Все — просто тому, що так треба. Спілкування відбуваєть-
ся, але спрямоване в один бік — до Господа. При не
усвідомленій вірі ми навіть не сподіваємось Його почути.
Другий — духовне усвідомлення і відчуття того, що тебе
чують, звертання до Господа та Сил Небесних від сер-
ця, тобто усвідомлене виконання всіх заповідей, пра-
вил, постів, настанов священика. На цьому рівні вже
потрібне двохстороннє спілкування. Свідченням тому є
ікони. Вони уособлюють Святих, до яких ми звертаємося,
допомагають уявити їх. Отже, ікони є ніби духовними
дверима, через які ми звертаємося до Сил Небесних.
-410-Третій — духовне двохстороннє спілкування з Сила-
ми Небесними. В ключові моменти біблейської історії
спілкування з Силами Небесними відбувалося напряму,
навіть без звернення людини до неї приходили Сили
Небесні і спрямовували її вчинки. Ангел Господній
з’являвся Йосифові (Ангел Господній з’явився йому уві
сні, промовляючи: Йосифе, сину Давидів! Не бійся при-
йняти Марію жону твою, бо зачате в Ній є від Духа Свя-
того, Мф.1, 20), одкровення приходило волхвам, щоб
не поверталися до Ірода, Мф.2, 12., Іоан Хреститель
бачив сходження Святого Духа на Господа (І коли ви-
ходив з води, зараз же побачив Іоан небеса, що роз-
кривалися, і Духа, Який, мов голуб, сходив на Нього. І
голос був з небес:Ти Син Мій Улюблений, в Якому Моє
благовоління, Мк.1, 10,11), Дух Святий провістив Си-
меону з Єрусалима що він не побачить смерти, доки не
побачить Христа Господнього, Лк.2, 26, Ангел Господній
звертався до людей біля дверей Гробу Господнього у
день Його Воскресіння (І ось стався великий землетрус,
бо ангел Господній, який зійшов з неба, приступивши,
відвалив камінь від дверей гробу і сів на ньому. Ви-
гляд його був як блискавка, і одежа його біла, як сніг.
Зі страху перед ним ті, що стерегли, затремтіли і ста-
ли як мертві; ангел же, звернувшись до жінок, сказав,
не бійтеся, бо знаю, що ви шукаєте Ісуса розіп’ятого.
Мф.28, 2-5), ангели з’являлися і спрямовували дії
апостолів, великому грішнику і гонителю Церкви Савлу
(потім апостолу Павлу) з’явився Сам Господь, щоб на-
вернути його і зробити Своїм найвідданішим слугою (Він
упав на землю і почув голос, який говорив йому: “ Сав-
ле, Савле! Чому ти гониш Мене? ” Він сказав: “ Хто Ти,
Господи? ” . Господь же каже: “ Я – Ісус, Якого ти гониш.
Тяжко тобі йти проти рожна ” . Він із трепетом і жахом
сказав: “ Господи, що повелиш мені робити? ”. І Господь
сказав йому: “ Встань і йди до міста; і сказано буде тобі,
що тобі треба робити ” , Діян.9, 4-6). В пізніші часи також
відомо багато прикладів того, як Сили Небесні являлися
людям, зцілювали, навертали їх до Господа, ставили на
шлях служіння Йому. Як приклад можна навести факт
-411-з історії Оптиної Пустині, що відбувся з преподобним
Варсонофієм Оптинським (в миру Павел Плиханов): “ В
1881 году Павел, в то время полковник, заболел вос-
палением легких. Когда по просьбе больного денщик
начал читать Евангелие, последовало чудесное виде-
ние, во время которого наступило духовное прозре-
ние Павла. По словам старца Нектария “ из блестяще-
го военного в одну ночь, по соизволению Божиему, он
стал старцем ” (Оптинские старцы, Лепта, 2009). Наш
сучасник, протоієрей Валентин Бірюков описує кілька
випадків явлення Сил Небесних, свідком яких він був,
серед них явлення Пресвятої Богородиці ( “ В Великую
Отечественную войну немцы стояли в монастыре, в
одном из храмов держали оружие… Заведующий этим
складом был поражен, когда увидел, как появилась
Женщина, одетая аки монахиня и сказала по-немец-
ки: — Уходите отсюда, иначе вам будет плохо… Немцы
хотели Ее взять — но не смогли даже сдвинуться с ме-
ста… начали стрелять по ногам. Пули бьют по ногам,
по мантии, а Она как шла, так и идет, и крови нигде
не видно ни капли… Поняли, кто велел им покинуть
оскверненный храм в Ее монастыре. Пришлось немцам
убирать из храма склад с оружием ” ), а також — чудесне
воскресіння жінки Клавдії, що відбулося у м. Барнаулі
у 1964 році, і яке було предсказане о. Валентину за 16
років до того, предсказане для того, щоб він сповістив
про цей випадок людям. Нижче наведено витримки з її
розповіді о.Валентину “ Душа моя, как ласточка, со ско-
ростью молнии поднялась кверху. Будто в стеклянном
футляре летела. Сопротивления ветра не было ника-
кого! И вдруг вижу — земли нет! Лишь блестит изда-
ли звездочкой… Слева от меня аллея метров в 6 шири-
ной — длинная и прямая, как струна, — конца и края
ей нет. Огорожена изгородью из лавровых листиков…
Прекрасно, тепло. А где нахожусь — не знаю… Забы-
ла, что жила на земле, забыла, что умирала. И вдруг
через эти овальные врата с воздуха идут Мама и доч-
ка (так я их тогда восприняла) в монашеском одеянии
коричневого цвета… Я думаю: спрошу сейчас, в какой
-412-стороне нахожусь. А Мамочка такой красоты, что в лю-
дях мира я никогда не видела. Невозможно смотреть
на эту красоту. Она так строго смотрит на меня — чув-
ствую, что мною недовольна. А я думаю: как же эта
молодая Монашечка стала Мамой? И вдруг чувствую:
знает Она про меня все — “ от ” и “ до ” . И мне стало стыд-
но — не знаю, куда мне отвернуться или уйти… И вот
эта молодая Женина тихо поднимает голову и говорит
(и в этом голосе чувствуется только любовь): “ Господи,
куда ее? ” Меня как током ударило — я сразу поняла,
что нахожусь на Небе, передо мной стоит Царица Не-
бесная… Голос слышу откуда-то сверху: “ Ее спустить
обратно на землю, она не в срок умерла ” … И я спраши-
ваю — Господи, как я буду жить на земле — мое тело
все изрезано? А Господь отвечает (но я слышу только
голос — и в этом голосе абсолютная любовь!”): — Бу-
деш лучше жить… Вы, неблагодарные, не чтите Твор-
ца своего, а только хулите. Не каетесь в грехах сво-
их, а все более грешите… ” . Після воскресіння, під час
повторної операції, лікарі виявили повне зцілення від
раку. (Цитується по — Протоиерей Валентин Бирюков.
Непридуманные рассказы. На земле мы только учимся
жить. Белгород, 2006). Цей випадок був дуже відомим,
бо до Клавдії приїздило багато віруючих. Проте за часів
державного атеїзму “ барнаульське диво ” замовчувало-
ся і зараз про нього знають не багато людей…
Можливо мати прямий двохсторонній контакт з Силами
Небесними. Можливо — бачити їх духовним (внутрішнім)
зором, чути і розуміти їх настанови, задавати питання
і отримувати відповіді, узгоджувати свої вчинки і ске-
ровувати свій шлях відповідно до настанов Вищих Ду-
ховних Наставників. Можливо — постійно відчувати їх
присутність поруч із собою, як постійний захист, що
супроводжує нас в усяку мить нашого життя і завдяки
цьому постійно бути впевненим в своїх вчинках і діях,
розуміти їх причини і наслідки. Можливо — докорінно
змінити обставини, що формують наше життя. Для цьо-
го треба лише перестати опиратися зусиллям Духовних
Наставників зробити це. Можливо — зрозуміти і шляхом
-413-покаяння виправити родові гріхи, привести до покаян-
ня спочилих родичів і спасти душі їх. Можливо, живучі
тілом в цьому світі, перебувати душею своєю разом з
Господом, радіти, наповнюватися світлом Божим, пере-
давати це світло іншим людям, служити Йому, а отже –
отримати найвищу нагороду, яка тільки може існувати.
Можливе все.

Чому Євангеліє
Творець є Любов. З Любові сталося все. Лю-
бов лежить в основі життя, бо Любов отримали живі
створіння при народженні. Отримали для того, щоб
примножувати Любов.
Від Любові відрікся сатана і проти Любові він б’ється
у цьому світі, намагаючись викоренити, знищити,
сплюндрувати, спотворити її. Проте, свій шлях людям
дано обирати вільно. Розуміючи це, сатана постійно
спокушає людей, і маючи всю повноти влади над їхніми
тілами, добивається влади над їх душами. Щоб укріпити
людей в світлому виборі, показати шлях до спасіння,
Господь посилав пророків. Вони несли людям Любов
через Слово Боже, бо через них говорив Дух Святий.
Але сатана багато в чому спотворив посіяне пророками
і перетворив на свою користь. Ті, хто отримали знання
і мали нести Слово Боже і примножувати Любов, були
позбавлені Любові. Вони втратили сіль у собі і мир між
собою (Майте сіль у собі і мир між собою, Мк.9, 50).
Їх знання, позбавлене духовного наповнення, стало
мертвим, бо втратило зв’язок з Господом. Такими були
фарисеї. І поступово стали вони зброєю лукавого.
Тоді Бог послав Сина Свого Єдинородного, щоб надати
людям можливість спасіння, показати і залишити людям
шлях до Бога, який залишиться незмінним до Страшно-
го Суду. Розуміючи, що люди грішні і сатана спокушає
їх, Господь прийняв на себе всі гріхи світу і дав людям
можливість спасіння через покаяння і очищення. Як вічне
джерело Своєї Любові, джерело чисте і недоступне для
лукавого, Господь залишив Євангеліє. Святе Євангеліє не
-414-може бути спотворене, його зміст не може бути викрив-
лений. Це джерело світла, що підтримує світло в цьому
світі. На Ньому і тільки на Ньому побудована Апостолами
Свята Церква і Воно є головною силою, що протистоїть
лукавому. Євангеліє читається по всьому світові, в усіх
країнах, читається кожної миті, 24 години на добу, на
протязі вже понад 2000 років. Його чули мільярди людей
і ще почують — мільярди. Кожен з цих людей мав, має
і буде мати можливість знайти в Євангеліє щось рідне,
близьке, щось таке, що треба знайти за своє життя. Ко-
жен здатен отримати через Євангеліє точку опори і зро-
бити свій вибір. Лукавий, як не намагався, але не зміг і
не зможе цьому завадити, не зміг і не зможе викривити
Слово Боже. Бо це Слово — Любов, бо Любов — це Го-
сподь, бо Євангеліє — це Бог, що говорить через нього,
як раніше говорив через пророків (…хто погубить свою
душу заради Мене і Євангелія, той спасе її. Мк.8, 35).
Отже, Воно живе, вічне і чисте, бо нероздільне з Госпо-
дом. Тому шлях до Господа — це шлях разом з Євангеліє,
шлях через Євангеліє. Євангеліє в тобі і ти — в Євангеліє.

Читання Євангеліє.
Сердечна молитва
Молитва, у якій ми звертаємося до Господа че-
рез Євангеліє — це сердечна молитва, що полягає у
взиванні до Господа від серця, коли промовляє голос
душі, відокремлений і некерований голосом розуму.
До такої молитви слід бути готовим. Для максимальної
концентрації слід обрати час і місце, де і коли нас ніхто
не може потурбувати. Бажано відмежуватися від впли-
ву оточуючого світу: зачинити вікна, опустити штори.
Найкращий час для такої молитви — пізній вечір, ніч
або ранок до світанку, час коли на дворі темно і тихо.
За свідченням преподобного Варсонофія Оптинського
“ В Киево-Печерской Лавре жил один подвижник, кото-
рый единственное окно своей кельи заставил образом,
чтобы видимый свет не мешал ему созерцать невиди-
мый… Красота видимого мира уже не трогала его, со-
зерцавшего красоту мира невидимого”. Проте голов-
-415-ною є підготовка духовна. Духовно треба смиритися.
Розгорнутий молитовний шлях до смиренного стану
душі показує нам служба на Божественній Літургії. Він
починається зі сповіді та покаяння в усіх гріхах, ділах та
думках своїх неправедних. Продовжується молитвами,
що дозволяють позбутися усіх страстей, “ відкласти всі
житєйські піклування ” , відкинути власні сподівання про
провадження свого життя, власні уявлення про добро і
зло, правду і брехню, справедливість і кривду і, завдя-
ки цьому, повністю, беззаперечно, без жодного остан-
ку — віддати себе, раба Божого, на Його милість.
Прийміть усім серцем прості слова “ На все воля Божа”
і досягнете смирення. Перед читанням Євангеліє ми
досягаємо смиренного стану душі читаючи Отче наш —
молитву, яка дозволяє посповідатися, покаятися і пере-
дати себе Господній волі. Якщо після читання Отче наш
сторонні думки, пристрасті і сумніви нас не залишають,
читаємо цю молитву знову, а перед цим просимо Госпо-
да допомогти очиститися і смиритися. Смирення — це
той єдиний стан душі, коли вона готова до спілкування
з Господом, коли вона здатна почути Його. Преподобний
Макарій Оптинський наставляв: “ Если мы будем старать-
ся очищать сердце свое от страстей (а не действовать
оные), то, по мере очищения, благодать Божия будет от-
верзать очи сердечные к видению света истинного: бла-
жени чистии сердцем, яко тии Бога узрят (Мф.5, 8), но
тогда, когда смирением усовершат себя, ибо смиренным
открываются таинства… ” . Абсолютного смирення досяг-
ти за життя неможливо, але цього слід прагнути.
Коли душа перебуває у смиренні, розум не втручається,
все зосереджено на тому, щоб почути і зрозуміти Го-
спода, починаємо читати Євангеліє. Бажано читати
Євангеліє послідовно, розділ за розділом, до кінця і
спочатку, і так — все життя. Якщо не можемо нічого
почути, нічого зрозуміти — не впадаємо у відчай, зна-
чить — ми ще не готові для цього; дякуємо Господеві
і наповнюємо душу свою смиренням і любов’ю. Під
час істинної сердечної молитви ми не просто читаємо
Євангеліє у своїй келії, Євангеліє читається у Вищому
-416-Храмі Господньому перед Його престолом, перед усіма
Силами Небесними, усіма хто вірує, і Вірою і Любов’ю
своїми об’єднані разом з Господом в Коло Любові. Це
читання є одночасно сповіддю, покаянною молитвою,
проханням про прозріння духовне і отримання шля-
ху до спасіння. Душа, коли відчуває Господа, сама,
мимохідь нашої волі, промовляє до нього “ …Коли той
наблизився до нього, спитав його: чого ти хочеш від
Мене? Він сказав Господи, щоб мені прозріти! Ісус ска-
зав йому: прозри! Віра твоя спасла тебе., Лк 18, 40-42”.
Подібна до того сліпця, душа, відчуваючи Господа у
сердечній молитві, здатна так звернутися до Нього, так
відкритися, що зможе почути Його відповідь, прозріти,
побачити і усвідомити свій шлях. Бо Господь любить
усіх і всім дав би повною мірою, але не всі готові при-
йняти. Він промовляє до всіх, але не всі готові почути.
Він жертвою Своєю спасає усіх, але не всі приймають
цю жертву і обирають Його. Часто так відбувається, бо
люди сліпі, глухі і в гордині своїй не прагнуть прозріти
і почути. Люди такі — якими бажає бачити їх лукавий.
Господь Своєю силою не стане розв’язувати гріхи наші,
спасати нас і вводити у Царство Небесне (Не буде ні
суперечити, ні кричати, і ніхто не почує на перехрестях
голосу Його; тростини надломленої не переломить, і
льону тліючого не загасить, доки не доведе суду до пе-
ремоги, Мф.12, 19-20). Тільки наш вибір, оснований на
вірі, покаянні, очищенні і смиренні дозволяє душі при-
йняти і усвідомити Його допомогу. Для укріплення нас
на шляху до спасіння і служіння Господу, у відповідь
на сердечну молитву, Сили Небесні являють себе нам.
Вони дають відповіді на самі важливі запитання, да-
ють їх у формі і образах, близьких до кожного, таких,
що відразу сприймаються душею. Розуміння того, що
сприйняла душа, часто приходить пізніше.
Чи всі здатні до молитви сердечної, чи, може, така мо-
литва — дар вибраних? Преподобний Лев Оптинсь-
кий писав: “ Кого посетит Господь тяжким испытанием,
скорбью, лишением возлюбленного из ближних, тот и
невольно помолится всем сердцем и всем помышлением
-417-своим. Следственно, источник молитвы у всякого есть,
но отверзается он или постоянным углублением в себя,
по учению отцов, или мгновенно Божиим сверлом”.
Чи мусимо ми прозріти духовно і усвідомити свій шлях?
Чи можемо не розвиватися і не поглиблюватися духовно?
Чи скажемо Господу: “ …господарю, ось твоя мина, яку я
зберігав, загорнувши в хустину…”, Лк.19, 20? Якщо так,
забереться від нас і сама можливість почути…

Про духовне прозріння
Гріх оточує нас. Накопичуючи гріхи, поступово
підпадаємо ми під їх владу, не можемо жити не скоюю-
чи гріху, не потураючи своїм “ маленьким слабкостям ” .
Гріх, як туман, важкий, ліпкий і вічний, наповнює нас
сірим і мертвим відчуттям безнадії, безвихіддя, неба-
жанням жити, радіти і любити. В темряві гріха люди-
на, страждаючи, доживає своє життя, інколи прагнучи
навіть прискорити його завершення. Проте, Господь не
залишає нас. У важкі години Він дає нам можливості для
виправлення свого життя, для очищення і оздоровлен-
ня душі нашої і тіла, для повернення до повноцінного
життя, наповненого радістю і світлом. Хто прагне очи-
ститися, має прозріти — побачити гріхи свої, щоб через
покаяння зректися них. Якщо не прозріємо, не розвіємо
пелену гріха, сліпими залишимося. Сліпі будуть вести
сліпих туди, де мертві ховають своїх мерців, бо ті, що
живуть без Бога — мертві. Немає іншого шляху до ви-
правлення свого життя, окрім шляху Господнього (Я
прийшов у світ цей, щоб незрячі бачили, а зрячі ста-
ли сліпими, Ін.9, 39) — шляху прозріння через віру і
смирення, шляху очищення від своїх гріхів через пока-
яння, шляху служіння Господу і людям через примно-
ження любові. Змініть своє життя, прийдіть до Господа,
створіть же плід, достойний покаяння! Мф.3, 8.
Ті ж, що бачать, можуть зазирнути за завісу, розуміють
і застосовують закони духовного світу, коли самі,
своєю силою це роблять — грішні. Такі навіть не мертві,
-418-вони — слуги лукавого. Бо, хто піднісся і сказав “ Я! ” —
той раб лукавого, бо рабом є своєї гордині. Такі стануть
сліпими — все втратять і за кожного, кого збили і звер-
нули зі шляху, понесуть відповідальність перед Госпо-
дом, бо сказано: Я прийшов у світ цей, щоб незрячі ба-
чили, а зрячі стали сліпими, Ін.9, 39. Осліпнуть, бо не
позбавляють людей першоджерела їх проблем — гріха,
бо не ведуть людей до покаяння, бо творять своєю, а
не Господньою волею. Але ж судитимуть нас за гріхи
наші і за плодами нашими пізнають нас (Я є лоза, а ви
гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить
багато плоду; бо без Мене не можете роботи нічого.
Хто не буде в Мені, той буде відкинутий геть, як гілка,
і всохне; а такі гілки збирають і кидають у вогонь, і
вони згоряють., Ін.15, 5-6. Я нічого не можу робити
Сам від Себе. Як чую, так і суджу, і суд Мій праведний.
Ін.5, 30). Ті ж, хто намагається перекласти свої гріхи
на інших, або хто приймає на себе чужі гріхи, чинять
беззаконня і ще більший гріх породжують, бо не світло,
добро і любов поширюють вони, але темряву, страх і
ненависть. Хто використовує свої можливості заради
тимчасового збагачення і влади, хто насолоджується
своїми здібностями, хто відчуває себе надлюдиною
і творить щось у духовному світі своєю силою — той
не з Господом перебуває, той беззаконня творить і за
це відповідатиме. Відповідатиме за кожну душу, яка
була відведена від шляху Господнього, яка не прийшла
до покаяння, яка не очистилася. Бо люди такі багато
розуміють, на багато що здатні, але для себе, не для Го-
спода, застосовують вони свої здібності і позбавляють
дітей Його малих Царства Небесного. Про них сказано:
Хто спокусить одного з малих цих, що вірують у Мене,
тому краще було б, якби повісили йому жорно млинове
на шию і потопили його в морській глибині. Мф.18, 6.
Покаяння, смирення і сердечна молитва — це сама
грізна зброя проти лукавих сил. Це шлях до спасіння і
виведення з під впливу лукавого, доступний навіть для
самих тяжких грішників. У щирій, сердечній, покаянній
-419-молитві душа знаходить шлях до Господа, відчуває
Його, спілкується з ним. Як відповідь на таку молит-
ву приходить головне — усвідомлення свого шляху.
Душі більш чисті тоді швидко приходять до Госпо-
да і розпочинають своє служіння. Душі більш грішні
усвідомлюють необхідність покаяння, очищення і роз-
починають цей шлях. Коли людина тільки іде до Бога,
лукавий намагається з усіх сил не пустити, спокусити
її, ввести у гріх. Часто спокушаються грішники, що вже
стали на шлях до Господа, душа яких вже відчула Його.
Проте, Господь не залишає тих, хто звернувся до Ньо-
го і починається битва за душу. Господь, у відповідь
на сердечну молитву, може показати, до чого ведуть
гріхи, що скоюються спокушеною людиною. Страшно
стає душі від цього, страшно перед Господом і перед
людьми. Так знову людина отримує можливість покаян-
ня і повернення до Господа. Проте, якщо не кається, то,
щоб забутися, позбутися страху, людина інколи грішить
ще більше, аби тільки не згадувати про наслідки свого
гріха. Кружить лукавий і зо сміхом несе людину в безод-
ню. Затьмарений страхом і спокусою розум не здатний
опиратися (подумати — і важко і страшно), але душа,
її світла частина, яка відчувала Господа, страждає. З
усіх сил б’ється вона і рветься до світла, відчуваючи,
що безодня все ближче і ближче. І усвідомлення гріха,
показаного Господом, що оживає і постає — страшним і
згубним, і відчуття розплати за нього — вічного пекель-
ного страждання від постійного перебування у гріху,
наповнює душу все більше і більше. Страшно б’ється
вона, як б’ється серце в найбільшому своєму напруженні
в вирішальну мить людського життя, і рветься до світла
і цей порив може перебороти все інше. Тоді відступає
лукавий і людина, що знаходиться на межі життя і
смерті, на межі психічного розладу, залишається перед
Господом. Залишається на шляху покаяння і очищення.
На шляху служіння Господу і людям. Так, інколи, по-
чавши з сердечної молитви, великі грішники приходять
до Господа.

Про служіння
(основи шляху)
Душа, що відчула Господа, прагне служіння
Йому, бо тільки служіння дозволяє у повній мірі прийня-
ти Господа, встати на шлях до Господа і так об’єднатися
з усіма, хто служить Йому (Хто Мені служить, нехай за
Мною йде; і де Я, там і слуга Мій буде. І хто служить
Мені, того вшанує Отець Мій, Ін.12, 26). Господь дає
можливість кожному прийняти той спосіб служіння,
до якого більше схильна душа, де здатні проявити-
ся її найкращі якості, здійснюючи який, людина змо-
же глибше розвиватися духовно. При цьому Господь
не обмежує нас, у свій час відкриваючи ті можливості
служіння, яких ми достойні. Бо кожна з форм служіння
пов’язана з іншими і всі вони однаково важливі, почесні
і необхідні (…служіння різні, а Господь один і той же,
1Кор.12, 6). Всі, хто служить Господу, виконують
одне — разом з Ним і через Святе Євангеліє сіють Сло-
во Боже, примножують Світло і Любов і так захищають
світ від лукавого і споконвічної темряви. Служити —
означає віддавати. Беззаперечно віддавати Господу і
ближнім всі свої здібності, духовні і тілесні сили, знання
і вміння — сіяти, навертати, проповідувати, зцілювати.
Віддавати заради любові і завдяки їй (Немає більше від
тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх.
Ін.15, 13). Віддавати себе через проповідування Свя-
того Євангеліє і виконання заповідей Господніх, бо так
заповідав Господь (Ідіть по всьому світу і проповідуйте
Євангеліє всьому творінню. Мк.16, 15. Йдіть, навчай-
те всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Свято-
го Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам.
Мф.28, 19,20).
Віра, смирення, покаяння, прощення і любов, любов
до Господа і ближніх. Все це — основи духовного жит-
тя, без розвитку яких неможливе виконання заповідей
Господніх, неможливе наше служіння. Євангеліє — це
Слово істини, що веде кожного окремо і всіх разом
-421-по шляху духовного розвитку, Слово, що наповнює і
об’єднує усі форми духовного життя, усі форми служіння,
Слово, що веде нас до Бога, бо Воно є Бог.
Віра — це усвідомлений вибір свого шляху, безпово-
ротне рішення у виборі життя між життям і смертю —
це відповідь на питання “ Так-так, або ні-ні ” (Хто слово
Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має
вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смер-
ти до життя, Ін.5, 24), це прийняття Господа в свою
душу і об’єднання з Ним. (Щоб усі були єдине: як Ти,
Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас
єдине, — щоб увірував світ, що Ти послав Мене, Ін.,17,
21). Віра — це готовність залишити всі справи свої, всі
помисли свої, залишити ближніх своїх і піти за Госпо-
дом (І всякий, хто залишить дім, або братів, або се-
стер, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або
землі заради імені Мого, одержить у стократ і успадкує
життя вічне, Мф.,19, 22). Віра — це те, що веде нас
по шляху Господньому, те що дозволяє бути поруч з
Ним, дозволяє почути і зрозуміти Його. (Я є хліб жит-
тя; хто приходить до Мене не відчуватиме голоду, і
хто вірує в Мене, ніколи не матиме спраги, Ін.6, 35).
Отже, віра — це сподівання лише на Господню Волю
і Милість, і благодаріння Господу за все, що існувало,
існує і існуватиме. Бо спасаємося вірою своєю (Дерзай
дочко! Віра твоя спасла тебе, Мф.9, 22, ) (…сила Божа
через віру охороняє нас для спасіння, 1Пет., 1, 5), і по
мірі віри своєї спасіння отримуємо (Іди, і, як вірував ти,
нехай буде тобі. Мф.8, 13, За вірою вашою нехай буде
вам, Мф.9, 29). Бо, чим сильніша віра, тим у більшій
мірі ми об’єднуємося з Господом і тим більш повно може
Сила Божа проявитися через нас (Якщо будете мати
віру і не засумніваєтеся, то не тільки зробите те, що
сталося із смоковницею, але, якщо і горі цій скажете:
піднімись і кинься в море, буде. Мф. 21, 21, Хто вірує
в Мене, діла, які творю Я, і він створить, і більше цих
створить, Ін. 14,12). Початком справжньої віри і одним
з головних її проявів є смирення.
-422-Віра, не основана на смиренні, не укріплена. Як
світильник під поривом вітру, то спалахує вона, то
згасає, підсилюється під час здійснення сподівань на-
ших, згасає — у годину випробувань. Так відбувається
тому, що духовним життям керують наші бажання, уяв-
лення і розум, тому, що вибір не зроблений остаточно, і
душа у повній мірі не належить Господу. У чомусь готові
ми піти за Ним, але у чомусь — ні. Щось залишається і
зупиняє нас — це те, що ми не бажаємо віддати, ті звич-
ки і пристрасті, яких таємно не бажаємо позбутися, це
те, що складає основу гордині і не дозволяє досягти сми-
рення. Отже, щоб мати віру, що не палає, а світить, що
не спалює, а живить, що не згасає, а горить під поривом
вітру, треба віддати себе Господу без остачі, треба упо-
коритися Його Волі (Жертва Богові — це дух упокоре-
ний, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш,
Пс.50), треба досягти смирення (Відклавши всяку зло-
бу, і всяке лукавство, і лицемірство і заздрість, і вся-
ке лихослів’я, як новонароджені немовлята, полюбіть
чисте словесне молоко, щоб від нього вирости вам до
спасіння, 1Пет, 2). І тоді зможемо ступити на Шлях Го-
сподень, почути і зрозуміти Його, тоді зможемо увійти
у Царство Небесне і спастися (Блаженні убогі духом,
бо їхнє є Царство Небесне, Мф.5,3). Бо тільки смирен-
ня відкриває нам можливість для отримання дарів Бо-
жих, можливість отримати те, що просимо у молитвах
своїх до Нього (Дарований никаких не ищи, а лучше
старайся усвоить матерь дарований — смирение, — это
прочнее. Прп. Амвросій Оптинський). Більше того, ду-
ховне життя, що не основане на смиренні і не прагне
цього — хибне, бо через гординю веде до прелєсті і
спокуси (Основание молитвы — глубочайшее смирение.
Молитва есть вопль и плач смирения. При недостатке
смирения молитвенный подвиг делается удобопреклон-
ным к самообольщению, свт. Игнатій (Брянчанінов)).
Шляхом до досягнення смирення є покаяння. Покаян-
ня — як зречення гордині, першоджерела усіх гріхів,
як розуміння своєї гріховності, як усвідомлення власної
-423-немощі — неспроможності визволитися від влади гріха
власною волею. Бо люди — раби своїх гріхів (Кожен,
хто чинить гріх, є раб гріха, Ін.8, 34), і гріхи мають вла-
ду над людьми доти, доки вони не покаються, і тільки
Господь здатен визволити людину, що, каючись, зре-
клася гріхів своїх, що віддала себе на Його Милість і
смирилася, приймаючи істину — Я не раб свого гріха,
бо я — раб Божий і більше нічий. Отже, якщо Син виз-
волить вас, то справді будете вільними, Ін. 8,36.
Якщо ж не покаємося ми за життя земного, гріхи наші
прийдуть до нас. Вони постануть перед нами — вічні,
живі, страшні в суті своїй, що ми приховували і гна-
ли її від себе нашими виправданнями. І буде дано нам
розуміння всіх їх наслідків. І тоді побачимо ми усі діла,
що мали створити убієнні нами, відчуємо усю біль, що
відчули скривджені нами, приймемо усю ненависть, на
яку перетворилася любов зраджених нами. Побачимо,
зрозуміємо і відчуємо — вічно будемо горіти у пекель-
ному вогні цього розуміння. Від цієї страшної муки вря-
тував нас Господь, прийнявши на Себе всі гріхи наші.
Цього можемо позбутися, якщо покаємося і не будемо
грішити, якщо встанемо на шлях Господень. Встигніть!
Покайтеся, наблизилось бо Царство Небесне. Мф.3,2.
Покайтеся і віруйте в Євангеліє, Мк.1, 15. Тому про-
симо Господа, щоб послав нам розуміння гріхів наших,
щоб усвідомили гріховність свою і глибоко покаялися
у скоєному, щоб, пам’ятаючи про гріх свій минулий, не
чинили гріха нового, щоб усвідомили усю слабкість і
нікчемність свою і тим усвідомленням досягли істинного
смирення (Ищи, чтобы ожило твое мертвое, окаменев-
шее сердце, чтобы оно раскрылось для ощущения гре-
ховности своей, своего падения, своего ничтожества,
чтобы оно увидело их, созналось с самоотвержением.
свт. Игнатій (Брянчанінов)). Пам’ятаємо, що “ Бог бу-
дет судить о покаянии не по мере трудов, а по мере
смирения ” (прп. Іосиф Оптинський). Покаяння — як
друге народження, народження через очищення від
гріху. Бо після повного щирого покаяння стає люди-
-424-на чистою як немовля. Мирський вік її при цьому не
має жодного значення (Народжене від плоті є плоть,
а народжене від Духа є дух, Ін. 3,6). Очищення ду-
ховне можливе лише після пізнання своєї гріховності,
усвідомлення усієї чорноти свого гріху, страждання від
нього і смерті — смерті разом із гріхом. Покаяння — це
надзвичайно тяжке випробування, бо це є добровільне
сходження на хрест за гріхи свої. Лише таке покаяння
веде до очищення — до воскресіння душі, що новона-
родженою постає з попелу спалених гріхів. Воскресін-
ня — завдяки Господу, що сходив на хрест за гріхи, Ним
не скоєні, сходив — за гріхи наші.
Покаяння неможливе без прощення і невідривне від
нього, бо каючись ми сподіваємось на прощення (І про-
сти нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям на-
шим, Отче наш). Не можемо судити кривдників наших,
бо Господь заповідав любити їх (Любіть ворогів ваших,
благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть
тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто крив-
дить і гонить вас, Мф.5, 44). Бо не розв’язати зв’язане,
не віддаючи добром за зло, не відповідаючи смиренням
на гординю і знущання, не розуміючи тяжкий хворий
стан кривдників своїх, що грішать і не каються і нема
кому помолитися, щоб простилися гріхи їхні. Прощаємо
всім, бо не знаємо міри свого гріха перед ними і Госпо-
дом. Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть,
Мф. 5, 7. Прощаємо, бо не можемо полюбити не про-
стивши, бо не віддавши, не можемо і отримати, бо не
розв’язавши, не можемо піднятися і ступити на шлях до
Господа. Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш мило-
сердний. Не судіть, то і вас не судитимуть; не осуджуй-
те, то й вас не осудять; прощайте, то й вас прощати-
муть; давайте і дасться вам: мірою доброю, натоптаною,
утрушеною, переповненою віддадуть вам, бо якою мірою
міряєте, такою ж відміряється і вам. Лк.6, 36-38.
Віра, смирення, покаяння і прощення народжують
тепло і світло любові, живлять любов і живляться
нею — істинною любов’ю до Господа і людей. Cлужінням
-425-створюється, поширюється і укріплюється любов —
сила, що веде нас по Шляху до Господа, освітлює,
об’єднує, захищає, удосконалює тих, хто обрав цей
Шлях і ступив на нього. (З того знатимуть усі, що ви
Мої ученики, якщо будете мати любов між собою.
Ін.14, 35). Як рухатись по цьому духовному Шляху —
крок за кроком, вчить нас Господь в Євангельських
заповідях Блаженства (Мф.5, 3-12).
1. Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Не-
бесне.
Перший крок людини до Господа — це щира молитва
про допомогу, як визнання своєї немочі і відмова від
власної волі. Такою молитвою людина відкриває пе-
ред Господом свою душу, передає її Йому і повністю
покладається на Його Святу волю.
2. Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться.
Усвідомлюючи свою гріховність, людина кається.
Сльози покаяння омивають і очищують душу.
3. Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю.
Покаяння змінює стан і якість душі. Внаслідок цьо-
го змінюється як духовне, так і матеріальне життя
людини — з гріховного на богоугодне, тим самим
відкриваючи нові можливості для її розвитку. Осно-
вою духовного розвитку і мирської поведінки віруючої
людини стає смирення — матір дарів духовних.
4. Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони на-
ситяться.
Смиренна людина, життя якої провадиться Волею
Господньою, прагне все глибше пізнати Його Слово,
Його Правду, щоб прийти до Нього, служити Йому,
об’єднатися з Ним. Людина знаходить все це в Свя-
тому Євангеліє, читає Його серцем, відкриває Його в
душі і звіряється з Ним, роблячи вибір, здійснюючи
кроки у своєму житті. Слово Господнє, Його Любов
через Святе Євангеліє наповнює душу і стає тим
Хлібом, що Ним вона живиться, Світлом, що веде
душу по Шляху до Господа.
-426-5. Блаженні милостиві, бо вони помилувані бу-
дуть.
Після усвідомлення і сприйняття душею заповідей
Господніх людина починає їх виконувати. Вона живе
по Євангеліє.
6. Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.
Чисте серце — Господнє. Через Євангеліє ми відкри-
ваємо Божу частинку у собі, передаємо себе Госпо-
ду і так об’єднуємося з Ним.
7. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими
назвуться.
Головні заповіді Господні — заповіді Любові. Маючи
чисте і смиренне серце, людина несе Любов Госпо-
да іншим людям. Вона здійснює служіння. Вона ро-
бить світ кращим, вона його творить.
8. Блаженні гнані за правду, бо їхнє є Царство
Небесне.
Найвище служіння Богу — служіння, при якому лю-
дина віддає себе всю, повністю, без останку і жод-
ного сумніву, вічне служіння — завжди, нині і по-
всякчас, і на віки віків. Амінь.
Любов — це сенс, основа і мета всього, що робиться і
твориться, що було, є і буде. Наповненням і джерелом
любові є виконання цих заповідей Господніх (Якщо лю-
бите Мене, то дотримуйтесь Моїх заповідей, Ін.14, 15,
Якщо заповідей Моїх дотримаєтесь, то будете в любові
Моїй, як і Я, дотримавшись заповідей Отця Мого, пере-
буваю в Його любові. Ін.15, 10), духовною ж основою,
що об’єднує усіх нас разом з Господом в єдине Коло
Любові є Святе Євангеліє (Щоб усі були єдине: Як Ти,
Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас
єдине. Ін. 17, 21). І тому служіння полягає в любові, як
і любов — у служінні.
Після зими знову приходить весна і теплі промені сон-
ця народжують нове життя, наповнюючи усе радістю і
світлом. На вулицях лунає дитячий сміх і нам так хо-
-427-четься знову стати малими і побігати з цими дітьми по
двору, вдихаючи тепле весняне повітря й наповнюю-
чись відчуттям неусвідомленого щастя просто від того,
що ми є.
Спочатку було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було
Бог. І Слово це Господь дав людям. І воно написане і
живе у серці кожного, як частинка Бога, дана нам від
народження. Треба тільки відкрити в своєму серці цю
Святу Книгу. Так само як натхнені Святим Духом Четве-
ро Євангелістів відкрили це Живе Слово в своєму серці
і передали його людям, будучи живими свідками. Жити
Євангелієм, жити по-євангельськи. Записувати в серці
своєму і пізнати, що нема жодної букви, яка не звірилась
би з нашою душею. Кожен з нас — п’ятий свідок!

На славу Божу
над виданням цієї книжки працювали
священики та парафіяни
Храму Спаса Нерукотворного
(м.Київ, www.hramspasa.kiev.ua):
протопресвітер Валентин (Сорока)
протоієрей Сергій (Хаєнко)
ієрей Олексій (Харитонов)
іподиякон Артемій (Щербина)
іподиякон Микита (Магаляс)
Наталія Поплавська
Ольга Хаєнко
Раїса Магаляс
Олександра Ступакова
Верстка та друк: ТОВ “А-Центр”
Особлива подяка всім,
хто виявив небайдужість до видання цієї книги,
надавши духовну, інтелектуальну і фінансову
підтримку
Благословення Господа нашого Ісуса Христа,
Любов Бога Отця і Причастя Святого Духа
нехай будуть з усіма нами!
Амінь!